В далекі 70-роки, коли розвитку сільського господарства з боку держави надавали надзвичайну увагу, коли кожне село було забезпечене молодими спеціалістами, які створювали свої сім’ї, народжували дітей, мали бажання жити і працювати на сільській землі, з’явилася потреба у побудові нової сучасної школи. У відповідності до державних програм розбудови українського села першого вересня 1969 року у центрі села Троїцьке була відкрита новозбудована Троїцька восьмирічна школа. Вона була побудована за сучасним архітектурним проектом, з просторими світлими класними кімнатами, з укомплектованою шкільною майстернею, великим спортивним залом.
Першим директором школи було призначено Громова В.М. В його колективі працювали досвідчені педагоги Антонова О.О., Ключко О.М., Жадан В.Г., Зарецький О.В., Іванов М.І., Літуновський Л.І. Бути першим директором новобудови завжди складно, тож першочерговим завданням педагогічного та учнівського колективів стала робота з благоустрою прилеглої території. А першими першокласниками школи стали шестеро учнів: Захарієнко О., Леденчук С., Леденчук В., Кравченко Л., Омельченко О., Смашнікова С.(нині вчитель нашої школи Кайтанська С.П.)
Великий внесок у збагачення матеріально-технічної бази школи вніс директор Литвиненко Олексій Іванович. Людина непересічних здібностей, з винятковим почуттям гумору. Він започаткував озеленення пришкільної території горіховими насадженнями. Вимогливий, але справедливий, домагався аби учні Троїцької школи були всебічно розвиненими, вихованими, справжніми громадянами з почуттям патріотизму та обов’язку. Задля цього в школі була започаткована класна система, почали працювати предметні гуртки ( до речі керівником хімічного гуртка був тоді молодий педагог, улюбленець учнів Лазов В.Д.), побудований метеорологічний майданчик. Сільськогосподарський гурток займався вирощуванням кролів. Не стояли осторонь учні від збору макулатури та металобрухту, заготовляли органічні добрива для колгоспу. А допомога школи в зборі урожаї колгоспного саду та баштану була суттєвою. Нове дихання школа отримала з приходом молодої інтелігентної пари вчителів Москаленків. Микола Миколайович Москаленко очолив педагогічний колектив, а його дружина Світлана Генадіївна стала вчителем української мови та літератури. Директор згуртував педагогічний колектив, дбав про методичне та технічне забезпечення кабінетів, розвиток художньої самодіяльності колективу школи. Серед випускників школи цього періоду відзначився, зокрема, Горковський О.П., перекладач, дипломат, який працював в країнах Африки.
Москаленка М.М. на посаді директора змінило подружжя Кравченко Г.О. та Плінського І.В., які очолювали школу ротягом майже десяти років. Щасливий той, кому Бог подарував Учителя. Так, саме Учителя — з великої літери. Кожен із нас за шкільний вік зустрічає чимало вчителів. Одні з повагою запам'ятовуються, від других пам'ять відвертається, треті пройшли немов стороною... Бути вчителем - це не тільки велика почесна справа, але й настільки ж велика відповідальність: ад¬же тільки про вчителя можна сказати, що він завжди і скрізь не тільки вихователь молодого по¬коління, але й носій передової науки в школі. Саме Учителями з великої літери були Кравченко Галина Олександрівна та Плінський Іван Васильович.
Кравченко Галина Олександрівна яка свою трудову діяльність розпочала в 1970 році старшою піонервожатою, а після вступу до Миколаївського педагогічного інституту працювала вчителем математики. Все своє життя, свою трудову діяльність Галина Олександрівна присвятила рідній школі, рідному селу. В 1983 році вона стала керівником школи. Галина Олександрівна - вчитель вищої категорії, в 1988 році була нагороджена значком «Відмінник народної освіти УРСР» . За часів її керівництва в школі була створена їдальня, заасфальноване шкільне подвір’я. Самовідданість і любов до дітей, гуманність, принци¬повість, повага до особистості дитини — найбільш при¬таманні риси характеру Галини Олександрівни. Добра, справедлива, уважна, на її уроках завжди цікаво, у неї чудовий характер, м’який та поступливий, але коли мова заходить про якісь важливі речі, вона завжди відстоює свою точку зору.
Педагогічний колектив завжди був сильним у плані набуття педагогічної освіти та передового педагогічного досвіду. Так Андрущенко Олена Василівна, за покликом серця, змінивши медичну освіту на педагогічну, доросла до керівника закладу. За її прикладом у багатьох педагогів змінився підхід до виховання підростаючого покоління, набувши материнських почуттів до учнів, орієнтованих на розвиток порядності, толерантності та вимогливості. Як директор і як господиня вона додала в шкільне життя домашнього затишку. Цьому сприяло нове оформлення коридорів стендами та розписами з українськими національними елементами. Саме на створення домашнього затишку, комфорту, атмосфери доброзичливості, гостинності орієнтувала свою роботу слідуючий директор Чепілка Олена Матвіївна. Всі, хто відвідував школу, протягом її керівництва (2001-2010рр.) відмічали неабияку привітність, готовність прийти на допомогу не тільки працівникам чи учням, а й всім жителям села. в часи, коли школа майже не отримувала підтримки від держави, їй вдавалося знаходити небайдужих людей, щоб покращити побутові умови школи, харчування дітей. Її індивідуальність, вміння йти на компроміси допомагало їй знаходити спільну мову з людьми різних поглядів та вподобань. Предметом гордості директора стала актова зала, облаштована з колишньої майстерні та оснащена сучасною музичною апаратурою. Олена Матвіївна була хорошим організатором, методичним керівником і помічником для вчителів. Вона дуже любила свою роботу, працювала і віддавалася повністю школі. Саме за її допомогою в школі з’явилися комп’ютери, на яких всі бажаючі могли прийти і попрацювати в позаурочний час.
Плеяду директорів Троїцької школи поповнив досвідчений талановитий, вчитель за покликанням – Голбан Віктор Іванович (2010-2011рр.), кар’єра якого багато років тому розпочиналася саме в цій школі. На посаді директора він став переможцем конкурсу «Вчитель року». Справжній інтелігент, він намагався підняти планку вимог до вчителя, сприяти підвищенню авторитету своїх колег. Оновлення і осучаснення у ключових питаннях педагогічної практики, сприяння активнішому впровадженню новітніх технологій – неповний перелік вимог, які ставив директор перед колективом. Як вчитель історії він подбав про те, щоб наш «Куточок державної символіки» став одним із кращих в районі.
Зараз в школі працює молода, енергійна, ініціативна Петренко Валентина Василівна, життя якої з перших днів трудової діяльності на посаді вчителя пов’язане з Троїцькою школою. Виконуючи обов’язки голови профспілкового комітету школи протягом багатьох років, Валентина Василівна мала змогу ознайомитись з індивідуальними якостями кожного члена колективу. З ініціативи директора в школі було оформлено «Куточок бойової слави» та оновлено підлогу вестибюлю в сучасному стилі.
Школа пишається своїми випускниками, серед яких є багато вчителів шкіл, викладачів ВУЗів, медпрацівників, інженерів, агрономів, бухгалтерів і просто хороших авторитетних людей. Зараз, коли село Троїцьке перебуває у складній ситуації через відсутність робочих місць, відтоку працездатного молодого населення, школа залишається єдиним осередком освіти та культури села. У селі всі розуміють таку просту, нехитру істину: «Село живе, поки працює школа»
Коментарi